Здесь размещайте стихи или прозу на украинском языке...

 Л. Костенко
щасливиця- я маю трохи неба
і три сосни в туманному вікні,
а вже здавалось, що живого нерва, живого нерва не було в мені.
уже душа не знала, де цей берег,
уже стомилась від усіх кормиг,
у шумі дня, в оркестрі децибелів, ми вже були як хор глухонімих...
 

 "Найогидніші очі порожні..."
Найогидніші очі порожні,
Найгрізніше мовчить гроза,
Найнікчемніші дурні вельможні,
Найпідліша брехлива сльоза.

Найпрекрасніша мати щаслива,
Найсолодші кохані вуста,
Найчистіша душа незрадлива,
Найскладніша людина проста.

Але правди в брехні не розмішуй,
Не ганьби все підряд без пуття,
Бо на світі той наймудріший,
Хто найдужче любить життя.

Василь Симоненко


 

 чОИУ СУМУЮ Я БЕЗ ТЕБЕ
ЧОМУ ЖИТТЯ МОЕ ЯК НЕБО
НІДЕ НЕМА ПОЧАТКУ Й КРАЮ
НЕМОВ В БЕЗОДНІ Я ЗГОРАЮ
УСІ СЛОРВА ПЛИВУТЬ ЯК ХМАРИ
А КОЖНА ПОСТАТЬ ЯК ПРИМАРА
І СЕРЕД ЦЬОГО ПИЛУ Й ДИМУ
ЛИШЕ ТЕБЕ Я БАЧУ МИЛИЙ!!
 

 цЕ ДОРЕЧІ МОЇ
 

 
Україно, п’ю твої зіниці
Голубі й тривожні, ніби рань.
Крешуть з них червоні блискавиці
Революцій, бунтів і повстань.

Україно! Ти для мене — диво!
І нехай пливе за роком рік,
Буду, мамо горда і вродлива,
З тебе дивуватися повік.

Ради тебе перли в душі сію,
Ради тебе мислю і творю —
Хай мовчать Америки й Росії,
Коли я з тобою говорю!

Одійдіте, недруги лукаві!
Друзі, зачекайте на путі!
Маю я святе синівське право
З матір’ю побуть на самоті.

Рідко, нене, згадую про тебе,
Дні занадто куці та малі,
Ще не всі чорти втекли на небо,
Ходить їх до біса по землі.

Бачиш: з ними щогодини б’юся,
Чуєш — битви споконвічний грюк!
Як же я без друзів обійдуся,
Без лобів їх, без очей і рук?

Україно! Ти моя молитва,
Ти моя розпука вікова...
Гримотить над світом люта битва
За твоє життя, твої права.

Хай палають хмари бурякові,
Хай сичать образи — все одно
Я проллюся крапелькою крові
На твоє священне знамено.


Василь Симоненко. 26.12.1961

 

 Василь Симоненко
ЗЛОДІЙ
Дядька затримали чи то спіймали,
Дядька в сільраду ескортували.
Дядька повчали і докоряли:
"Як вам, дядьку, не ай-яй-яй
Красти на полі свій урожай!
В кого ви крали? Ви крали в себе,
Це ж просто сором - красти свій труд!"
Дядько понуро тім’я теребив
І смакував махру.
Дядько кліпав товстими віями,
Важко дивитися в очі ганьби,
Важко йому із домашніми мріями
Враз осягнуть парадокси доби:
"Та воно так, - у кулак кахикав, -
Красти погано...Куди вже гірш".
Рвися з горлянки свавільним криком,
Мій неслухняний вірш!
Чому він злодій? З якої речі?
Чому він красти пішов своє?
Давить той клунок мені на плечі,
Сором у сердце мені плює...
Дядька я вбити зневагою мушу,
Тільки у грудях клекоче гроза:
Хто обікрав, обскуб його душу?
Хто його совісті руки зв’язав?
Де вони, ті - відгодовані й сірі,
Недорікуваті демагоги і брехуни,
Що в’язи скрутили дядьковій вірі,
Пробираючись в крісла й чини?
Їх би за грати! Їх би до суду!
Їх би до карцеру за розбій!
Доказів мало?? Доказом будуть
Лантухи вкрадених вір і надій.
 

 Руські і кацапи

Кацапи люблять називати себе Руськими. Хвилиночку, а ми тоді ж хто? Наскільки я знаю історію, а знаю я її добре, була лише одна Русь – Київська. А потім було Королівство Литовсько-Руське. А потім була Річ Посполита, в якій слова Руський і Українець використовувалися як синоніми. А кацапів ЗАВЖДИ називали москалями або московитами. І вони самі себе так називали, чітко відділяючи, що ось є ми – московити і є вони (тобто ми!) – Руські люди. І так тривало доти доки юродивий Пьотр Пєрвий не зважився на нечуване – він вирішив украсти для кацапського зброду НАШУ НАЗВУ!!!
Взагалі-то, крадіям прийнято руки відрубати. Думаю це буде справедливе покарання для кацапів, що насмілюються називати себе Руськими. Що з того, що Руський – це стара назва Українця? Що з того, що зараз ми практично не називаємо себе Руськими? Це не дає кацапам ЖОДНОЇ підстави називати себе Руськими, крадучи нашу стару назву.
 

1 2